Their fifth album, and the end of the Dema story. It follows Scaled And Icy, which the band framed as a broadcast made under the Bishops' control — so Clancy is the record where the narrator finally speaks for himself.П'ятий альбом гурту й фінал історії Деми. Він іде після Scaled And Icy, який гурт подавав як передачу, зроблену під контролем Єпископів, — тож Clancy це платівка, де оповідач нарешті говорить від себе.
Clancy (2024) wraps up the storyline the band started with Blurryface back in 2015 — a whole fictional universe about the city of Dema, its escapee Clancy, and the Bishops chasing him. Knowing the lore isn't required, but it rewards people who've been paying attention for ten years, which is a rare thing in pop music.
What I like most is how it sounds like a summary of everything they've tried: the heavy synth stuff, the rap verses, Josh Dun's drums pushed way up front. It debuted top-three in the US and hit number one in a few countries, so clearly the long-game storytelling worked.
Favourite deep cut: the back half of the album, where it gets quieter and more honest. That contrast — big anthems up front, small confessions at the end — is very them.
Clancy (2024) завершує сюжет, який гурт розпочав ще з Blurryface у 2015-му — цілий вигаданий всесвіт про місто Дема, його втікача Кленсі та Єпископів, що женуться за ним. Знати лор необов'язково, але він винагороджує тих, хто стежив за історією десять років, а це в поп-музиці рідкість.
Найбільше мені подобається, що альбом звучить як підсумок усього, що вони пробували: важкі синтезатори, реп-куплети, барабани Джоша Данна, виведені далеко наперед. Він дебютував у трійці найкращих у США і став першим у кількох країнах — тож довга гра зі сторітелінгом очевидно спрацювала.
Улюблене з непомітного: друга половина альбому, де стає тихіше й чесніше. Цей контраст — великі гімни спочатку, тихі зізнання наприкінці — дуже в їхньому дусі.
